Контроль болю у паліативних пацієнтів похилого віку: межа між полегшенням і ризиком передозування

Біль у старості — майже завжди хронічний. Суглоби, спина, онкологія, наслідки старих травм. Людина звикає терпіти, а родичі звикають до її страждань. Але коли мова заходить про паліативних пацієнтів, терпіти не можна. Якість останніх днів чи місяців визначається тим, наскільки людина вільна від болю. І тут починається найскладніше: як дати полегшення, але не вбити?

Особливості сприйняття болю у старшому віці

З віком усе змінюється. І біль — теж. Молода людина відчуває гострий біль чітко, може показати пальцем: «Ось тут коле». У старості больові рецептори притуплюються, але це не означає, що болю менше. Просто він стає іншим — розлитим, тупим, постійним. Людина не кричить, а тихо стогне, погано спить, втрачає апетит, стає дратівливою. Родичі думають: «ну, це вік, це нормально». А це біль.

Є ще одна особливість: літні люди часто не можуть описати біль. Особливо якщо є когнітивні порушення. Вони не скажуть: «У мене болить печінка». Вони стануть роздратованими, відмовлятимуться від їжі, скрутяться калачиком у ліжку. І треба вміти це зчитувати.

Баланс між знеболенням і побічними ефектами

Тут починається найважче. Знеболювальні, особливо сильні (опіоїди), мають побічні ефекти. І в літніх вони проявляються сильніше:

• Запори. Практично стовідсотковий супутник опіоїдної терапії. Якщо не контролювати, людина може мучитися від запору не менше, ніж від болю.
• Нудота і блювання. Особливо на початку прийому. Людина і так їсть погано, а тут ще й нудить.
• Сонливість і сплутаність. Ось де найтонша грань. Ми хочемо прибрати біль, але не хочемо, щоб людина весь час спала і не могла спілкуватися з рідними.
• Пригнічення дихання. Найстрашніший ризик. Якщо доза завелика, дихальний центр перестає працювати.

Ризики седативних препаратів

Коли біль не знімається звичайними засобами, лікарі можуть призначити седацію — введення людини в стан спокою, близького до сну. Але вдома з цим величезна проблема. Родичі, надивившись, як мама мучиться, можуть самостійно збільшити дозу «щоб вона заснула і не відчувала». Або дати заспокійливе разом із знеболювальним, не знаючи, що вони потенціюють дію одне одного. Результат — передозування, зупинка дихання, смерть, якої можна було уникнути.

Інша крайність — відмова від седації взагалі через страх. Людина місяцями лежить і кричить від болю, а родичі кажуть: «Не можна, вона ж перестане дихати». Але ж є стани, коли без седації не обійтися, і фахівці вміють підбирати дози, щоб і біль зняти, і дихання зберегти.

Чому самолікування небезпечне

Вдома, коли немає лікаря поруч, спокуса взяти все в свої руки величезна. Особливо коли ніч, аптека зачинена, а мама плаче. Дають «що є в аптечці» — анальгін, диклофенак, іноді чужі рецептурні препарати, які залишилися від сусідки.

Це смертельно небезпечно. По-перше, не ті ліки можуть не працювати на цей тип болю. По-друге, можуть дати ускладнення на шлунок, печінку, нирки. По-третє, взаємодіяти з іншими препаратами, які людина вже приймає.

Ще один поширений сценарій: родичі самі збільшують дозу, коли здається, що «не допомагає». Але у знеболення є пік дії, і якщо перевищити дозу, ефект не посилиться, а отруєння — так. Людина не перестане відчувати біль, а просто впаде в кому.

Значення професійного паліативного догляду

Паліативний догляд — це не просто «догляд за вмираючими». Це складна медична дисципліна, яка вміє працювати з болем.

У спеціалізованому закладі або з виїзною паліативною службою є те, чого ніколи не буде вдома:

• Лікар, який знає схеми. Він підбирає комбінацію препаратів, враховуючи вік, вагу, стан печінки та нирок, інші хвороби. Він знає, як часто можна давати ліки, в якій дозі, з чим їх не можна поєднувати.
• Можливість спостерігати. Медсестри бачать, як діє ліки, чи не виникає побічних ефектів, чи не треба скоригувати дозу. Вдома родичі часто не помічають погіршення, поки не стане надто пізно.
• Індивідуальний підхід. Комусь підходять одні препарати, комусь інші. Професіонали можуть міняти схеми, підбирати, пробувати, поки не знайдуть те, що працює саме для цієї людини. Вдома на це немає ні знань, ні часу.
• Психологічна підтримка. Біль — це ще й страх. Страх смерті, страх задухи, страх залишитися одному. У професійному догляді є кому поговорити, заспокоїти, просто бути поруч. Це зменшує потребу в ліках.

Контроль болю в кінці життя — це не про те, щоб виграти час. Це про те, щоб цей час був людським.